Інтерв’ю з Юлією Дученко – директором цеху компанії «Київхліб»

Наша країна понад пів року героїчно бореться за свою незалежність, свободу та територіальну цілісність. Кожен по різному прожив ці важкі для України дні. Було багато випробувань та складнощів для представників різних сфер бізнесу, хлібопекарська галузь в цьому не виняток.
Юлія Дученко – директор цеху компанії «Київхліб», розповіла про роботу стратегічного підприємства та через які труднощі довелось пройти працівникам компанії, які рішення було прийнято керівництвом компанії під час воєнних дій.

Юліє Володимирівно, яким для Вас був початок війни, де саме Ви перебували у цей час?Я проживаю неподалік від Броварів. Коли ми почули перші вибухи, які пролунали у Броварському районі, то одразу прокинулися та зрозуміли, що почалася війна.

Десь через пів години в місті почалась справжня паніка, саме тоді постало питання виїжджати. Я була вдома з дитиною, і зрозуміла, що виїхати зараз не можу. Весь час мені довелося працювати з дому, бо не могла залишити дитину, але телефон не випускала з рук у буквальному розумінні цього слова. Треба було тримати руку на пульсі та намагатися контролювати безпеку всіх наших працівників. Завдяки налагодженій командній роботі підприємство працювало безперебійно.

Які важливі рішення довелося приймати у перші години, дні, місяці? Як вдавалось керувати підприємством?
Найперше, що я зробила – це зателефонувала своїй заступниці – Бабич Наталії Василівні та головному інженеру – Кострикину Віктору Юрійовичу. Оскільки він проживає на Оболоні, я попросила його поїхати на завод, щоб контролювати всі процеси. Наталія Василівна теж поїхала на цех, допомагати головному інженеру керувати виробничими процесами. Наталія Василівна та Віктор Юрійович протягом півтора місяця постійно перебували на заводі й не покидали свої робочі місця. Вони дійсно героїчні люди.

Найважливіше було організувати людей, ми розуміли що незабаром почнеться ажіотаж. Так і сталося, на другий день люди брали завод штурмом. Біля нашого цеху є кіоск «Київхліб» та на всіх хліба не вистачало, і тоді ми вирішили роздавати хліб безкоштовно. Десь 3-4 дні ми видавали хліб всім хто зміг доїхати до нашого заводу.

На другий день почали звертатися лікарні, військові, ТрО, різні громадські організації. З 25-го по 27-е лютого всю продукцію, котра була на виробництві ми віддавали безоплатно всім, хто цього потребував. Ми працювали на добровільних засадах, як волонтери.
У перші дні ми скоротили асортимент і випікали лише – Батон, хліб «Сімейний» та «Український», щоб максимально забезпечити потреби міста у хлібі. Згодом почали по трохи відновлювати асортимент. В кінці березня ми вже готувалися до Пасхи, адже зрозуміли, що нам потрібно повертатися до штатного режиму. Також, хотілося порадувати жителів Києва смачними великодніми кексами. Сьогодні наші виробничі лінії завантажені на 95%, чим особисто я пишаюсь, адже це дає можливість людям працювати.

Стосовно роботи з волонтерськими організаціями, військовими, лікарнями, як все було організовано?
Насправді все було дуже організовано, у це складно повірити, бо в цьому хаосі можна було і розгубитися, але ми витримали на всі 100% та впоралися зі своєю задачею.

Були складені списки: кому, куди, скільки і т.д. Ці списки ретельно контролювалися, щоб не було ніяких збоїв. На завод машини заїжджали по номерних знаках, потім була розроблена система паролів, бо ми все ж таки побоювалися, щоб ніхто чужий не потрапив на територію.

Також, ми максимально намагалися організувати логістику. На той час в день працювало понад 500 машин. Було досить важко, адже частина шляхів була заблокована, не у всі частини Києва можна було доїхати, але наші логісти постійно організовували нові маршрути, робили все можливе, щоб довезти хліб у всі райони міста.

З якими складнощами довелося стикнутися у перші дні війни?
Це складнощі з сировиною: борошно, сіль, дріжджі, олія. Всі свої запаси ми вичерпали буквально у перші декілька днів і тоді постало питання: де і як їх брати.

Дуже допомогла компанія «Столичний млин». Вона забезпечила нас борошном та зерном у необхідній кількості, завдяки цьому підприємство працювало безупинно. Ми всі розуміли, що від добре налагодженого постачання залежить чи буде хліб на столі у киян. Якби не «Столичний млин», не було б сенсу збирати команду, бо через декілька днів, всі наші запаси вичерпались та працювати не було б з чим.

Як була організована робота працівників?
Ми всі розуміли, що не можемо дозволити собі простій хлібзаводу ні на хвилину.
Наші працівники о 6-й ранку були вже на виробничих лініях, щоб запустити їх в роботу, намагалися все встигати вдень, бо була зима і рано темніло, а світало пізно. На 4-5-й день ми завісили всі наші вікна плівкою, щоб було світломаскування.
Коли надійшла інформація, що частина Чернігівської та Київської області окупована ми зрозуміли, що частина наших співробітників буде не доступна, бо не зможуть добиратися на роботу, тому ми могли розраховувати на ту частину, яка залишилась на заводі. Власне так і сталося, через тиждень – півтора після початку війни, почала надходити інформація, що частина наших людей в окупації.

На той час близько 40 людей проживали на території заводу. Там цілодобово працювала їдальня, дівчата почали готувати їсти, щоб прогодувати всіх хто залишився на підприємстві.
Півтора місяця на заводі разом із нашими співробітниками жили й головний інженер Кострикин Віктор Юрійович та моя заступниця Бабич Наталія Василівна.

Деякі жінки, у котрих були діти самі вдома, виїжджали із заводу годували дітей, а потім одразу поверталися на робочі місця. Бо, розуміли, хліб – це дуже важливий продукт для всього суспільства, і від кожного працівника залежить буде завтра хліб чи ні на столі у киян.

У кожного своя передова, тому у наших хліборобів зараз головна місія забезпечувати людей хлібом.

Як працюють на заводі під час повітряної тривоги?
Наш завод був стратегічно важливим, в плані того, що біля нас недалеко Буча, Ірпінь та Вишгородський напрямок. Бувало, що з напрямку Вишгорода прилітали літаки, тому я просила всіх бути максимально обережними та спускатися у бомбосховище.

Українці – це героїчні люди, і навіть під час повітряної тривоги, наші пекарі не залишали свій пост та ризикуючи своїм життя, продовжували пекти хліб, щоб повністю забезпечувати місто.

Чи вдалося Вам зберегти команду працівників?
Станом на сьогодні не всі працівники вийшли на свої робочі місця. Хтось ще не повернувся з-за кордону або західної частини України, але ми підтримуємо з ними зв’язок. Люди, які проживають в віддалених районах Київської та Чернігівської областях були змушені звільнитись через те, що не мають можливість їздити по затвердженому графіку на підприємство.

Також, є люди котрих ми не змогли вивести на роботу. Зараз так налагоджений виробничий процес, що від деяких посад довелося відмовитися. Зрозуміло, що зараз важка ситуація, але ми пропонували людям перейти на інші посади, ті які більш потрібні – наприклад укладальники. Навіть ті співробітники, у котрих була більш оплачувана діяльність, вони переходили на два місяці працювати укладальниками, а потім поверталися до своїх робочих місць. За останні три місяці, вдалося стабілізували ситуацію та з’явилась можливість надавати людям відпустки, адже до цього ми працювали у режимі нон-стоп.

На жаль, деякі наші співробітники досі не виходять на зв’язок, це десь 10-15 людей, ми не знаємо де вони знаходяться, але сподіваюсь, що вони всі у безпеці.

Які перспективи та плани на майбутнє?
Зараз ми працюємо над переоснащенням нашого підприємства. Плануємо встановлення нових ліній, які ми планували ще до війни.

Потрібно розвиватися, є потреба в продукті, тому ми затверджуємо нові проєкти. Ми впевнені, що перемога буде зовсім скоро, і потрібно буде дати, нашим споживачам, щось новеньке та цікаве.

Люди, що перебувають за кордом, однозначну привезуть якісь новинки, які ще не дійшли до нашого ринку. Ми хочемо завжди бути в тренді, бо наша компанія є новатором в хлібній індустрії України. Керівництво компанії «Київхліб» завжди працює над розвитком, покращенням цього напрямку та автоматизацією виробництва. Зараз у нас в розробці два проєкти по запуску нових виробничих ліній, які дадуть можливість ще збільшити обсяги виробництва в цілому.

На останок, що Ви взагалі побажаєте українцям?
Бажаю нам усім міцного здоров’я та мирного неба над головою. Впевненості у завтрашньому дні, бо дуже хочеться вірити, що буде і завтра, і післязавтра, і що вже зовсім скоро ми всі побачимо нашу Україну незалежною, оновленою та квітучою. Також, бажаю, щоб попри все бізнес в нашій країні продовжував розвиватися, бо це нові робочі місця, люди, яким не потрібно шукати кращої долі за кордоном, а саме головне це запорука економічної незалежності України.